Дорогі читачі та редакція 
«Пантелеймона цілителя», 
Обожненого покровителя! 
Мій стан душі молитвений 
На ваше сприйняття — 
Можливу відповідь. 
Коли вдова щодня сама собі рідня, 
Порада, втіха мовчазна, 
Лиш за вікном жива пташня, 
Жаль, після трелів солов’я 
Тихіше тиші, бо солов’ят вітер колише. 
Хіба що каркає ворона, 
Своєму роду оборона, 
Цвірінькають горобчики на дощ, 
На спеку ластівки їм в унісон 
Швиряють пісню хором. 
Що ж, ці будівельники-птахи 
Звідки злітають і куди? 
Відомо їм, утаємниченим, 
Гніздечка ліплять парами, 
Наділені земними чарами. 
Їх не буває в чужих зграях, 
Голодні крихту не клюють 
Зі щирих людських рук. 
Але міцне болотяне гніздо 
В куточку верхнім над вікном. 
А за порогом — домофон, 
Чужі обличчя, дехто з псом, 
Квартирним охоронником, 
На поводку невільником. 
Ні людяного погляду, ні слова. 
Вже зранку «Фе, яка розмова?» 
У кожного стежка своя, 
Смаки, думки, уподобання, 
Що починаються в роду 
З найпершого свідомого «агу», 
А далі — кроки, світ широкий… 

У векторі пенсійного олімпу 
Освічена, струнка, етична жінка: 
Характер є, зріст 165, душа крилата, 
Сучасна профілактика в кімнаті, 
Щоби аптеки, клініки минати, 
Їх оминаю, в літечко пірнаю! 

Природа шепче літом, 
А в серці щем вдови, 
Якби ковток пенсійного повітря 
Ровесник баритоном оживив. 
Чекаю телефонний постріл 
На відстані його руки, 
Що не здригне у роздумах 
На березі духовної ріки 
Пристойний, сонячний добряк за 70, 
Щоб крок у крок хоча б до 100 . 

Ваша Раиса Михайловна, г. Киев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

4 × 1 =