Я ще з дитинства пам’ятаю 
Духмяний запах угорі… 
Радію, плачу, як згадаю 
Про чорнобривці у дворі. 

Їх сіяла моя матуся 
І поливала до зорі. 
Я їх тепер зірвать боюся — 
Вони, як сонечко, ясні. 

Вони нам душу зігрівали 
І в світ великий нас вели. 
Як мама, ніжністю палали, 
Як мама, поруч з нами йшли. 

Я чую серцем твою втому, 
Я бачу таїну краси 
У чорнобривцях біля дому, 
У дивній купелі роси. 

Матусю, матінко рідненька, 
Цілую рученьки твої! 
Бо чорнобривчики світленькі 
Горять свічками уві сні. 

Я тебе бачу на порозі 
Із чорнобривцями в руці, 
Серденько б’ється у тривозі, 
Втираю сльози на щоці. 

Роки, роки, де ж ви поділись? 
Ніби крізь полум’я пройшли. 
Сади квітучі поріділи, 
Та чорнобривці лиш цвіли… 

Г. Д., Ясюк,

с. Стайки, Кагарлыкский р-н, Киевская обл.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

2 + четырнадцать =